Історія створення Луначарської сільської ради

Азовське ( до 2016 року Луначарське, до 1865 року – Іванівка, до 1922 року – Миколаївка, Второмиколаївка, Миколаївське, з 1922 року – Луначарське) – село, центр сільської ради. Розташоване на обох берегах ріки Куца Бердянка, у 13 км від районного центру Бердянськ. Через село проходять автошляхи Ростов-Одеса-Рені та Кам’янка-Дніпровська-Бердянськ. Станом на 1 січня 1911 року в поселенні Миколаївському 1212 душ, у тому числі 624 чоловіки і 588 жінки. Дворів у поселенні 185.

Поруч із селом  знайдено залишки поселення епохи бронзи. У 1950 році в гирлі ріки Куца Бердянка була розкопана землянка (вирита у щільному суглинку) розміром 5x3,5 метра. Знайдені у землянці предмети переконали археологів Московського університету та Бердянського краєзнавчого музею під керівництвом професора Б.Н.Гракова в тому, що людина проживала тут приблизно три з половиною тисячі років тому.

На місці цього села до 1860 року був ногайський аул Котур-огли. Тюркське слово «котир» означає «в безладі розкидане каміння». Болгарські колоністи переселилися у 1861 році з бесарабського поселення Ерден-Бурна «Качиний ніс». Разом з болгарами переселилися молдавани й гагаузи, усього 86 сімей. Колонія болгар Іванівка (Куца Бердянка, Ерден-Бурна, Котур-огли) знаходиться у віданні комітету опіки іноземних переселенців південного краю Росії. Піклувальником у ті роки був І.С. Іванов. Це і пояснює першу назву села – Іванівка.

У 1863 році болгарську колонію Іванівка відвідав спадкоємець цесаревич Микола Олександрович Романов. Великий князь побажав особисто ознайомитися з життям і побутом цього спорідненого за вірою та духом народу. Протягом трьох годин гостював у колонії спадкоємець царського престолу. Він сам заходив у будинки поселенців, балакав з ними, роздивлявся насіння, підготовлене до посіву. Єдине, чого він не почув від поселенців, - це скарг на трудноїщі та проблеми. Нелегко було їм, першим жителям села, обживатися на новому місці. Всім було виділено по 50 десятин землі на одного їдця, що загалом склало 4391,7 десятини... Але для її обробки не вистачало робочої худоби та інвентаря. Проблеми були з житлом. Після його смерті (15 квітня 1865 р.) жителі поселення на сільському сході звернулися з проханням до Уряду про перейменування Іванівки у Миколаївку. Бажання жителів села було задоволене, про що було отримано повідомлення 11 листопада 1865 року. Але у Бердянському повіті вже було поселення Миколаївка, тому Іванівку перейменували на Второмиколаївку. Церкву в ім’я святителя Миколая Чудотворця побудували й освятили у 1870 році на кошти громадян. У селі є капличка, яку побудовано у 1898 році.

Воєнні роки

Немало лиха і біди принесли перша світова і громадянська війни. Багатьох жителів Миколаївського було мобілізовано в армію. Нестача робочих рук призвела до значного скорочення посівних площі занепаду великої кількості селянських господарств. Під час громадянської війни в селі часто мінялася влада. Миколаївське захоплювали німецько-австрійські війська, денікінці, повстанські загони Нестора Махна, з’єднання Червоної Армії. 24 квітня 1918 року у Куцій балці, що під Бердянськом (тепер с. Луначарське), були розстріляні 19 членів Першої Бердянської ради робочих, солдатських і селянських депутатів. Про події, які відбувалися у цьому селі, писала газета «Правда»: «Трагічна смерть депутатів Першої Бердянської ради викликала широкий громадський резонанс».

У складних умовах розгорталося господарське будівництво на селі після остаточного затвердження Радянської влади (Радянська влада у селібула встановлена у 1918 році). Тоді ж були обрані Рада селянських депутатів, перший голова сільської ради Чикнат. Рада почала проводити революційні перетворення, але в квітні Миколаївське було захоплене білогвардійським загоном Дроздовського, потім хазяйнували німецько-австрійські загарбники...

Нелегко було відроджувати сільське господарство після громадянської війни в Миколаївському. Особливо важкими стали наслідки неврожаю 1921 року. У цей важкий час волосний комітет допомоги голодуючим виділив декілька сотень пудів зерна та насіння жителям села. У 1922 році було створено ТОЗ «Труд». Його очолив Давид Федорович Войков. Якщо взяти статистичну інформацію про кількість комун у Бердянському районі у 1923-1924 рр., а автори довідкової книги «Місто Бердянське та його околиці» (вид. 1928 р.) повідомляють про те, що в районі була створена на той період лише одна, то виходить, що луначарці були першопрохідцями. Під кінець 20-х років у селі Луначарське було створено шість СОЗів (спільної обробки землі), які потім були перетворені на колгоспи.

Очолювали їх: «Труд» - Агро Маков, «Батрак» – Жеребцов, «Вільний» - Ісай Гаврилович Урлов, «Надія» - Дмитро Кісса, «Червоний партизан» - Іван Каловський, «Скінтея» - Давид Федорович Войков. До 1932 року всі названі колгоспи були з’єднані в один під назвою «Зоря комунізму». Перший його голова Спиридон Дем’янович Миринківський. З 1933 року колгосп очолював Ісай Гаврилович Урлов. У 1937 році колгосп отримав 667 тисяч карбованців грошового прибутку, а у 1940 році вперше став мільйонером. Державі авансом за 1941 рік здали 28 центнерів м’яса і більше 11 тисяч літрів молока. Золотий фонд колгоспу - 13 шоферів, 28 трактористів, 5 комбайнерів, 1 зоотехнік, 13 бригадирів, 37 ланкових, 1 агроном, 1 завідуючий фермою, 8 вчителів. Особливо відмітив Урлов І.Г. той факт, що кількість працюючих колгоспників практично не збільшилася у порівнянні з 1937 роком. Якщо у 1937 році в колгоспі налічувалося 291 господарство і 496 працюючих, то у 1940 році мали 306 господарств і 522 працюючих.

Серед кращих голова колгоспу назвав, а газета помістила їх фото. Це А.С. Маслінков, М.Ф. Куцевляк, І.В. Іовов, Г.М. Куцевляк, Д.Г. Іовов. Крім вказаних, серед передовиків відзначені Д.С.Сербов, І.А.Куковін, Г.К. Волков, Л.І. Дженкова та інші. На завершення голова колгоспу з гордістю доповів про те, що у колгоспі є хата-родильня, де за період 1939-1940 років народилося 135 дітей, є амбулаторія. На курортах і в санаторіях лікувалося 22 колгоспники.

До 1937 року була ліквідована неписьменність серед дорослого населення села. В Луначарському функціонувала школа селянської молоді. Перший випуск (семирічка) відбувся у 1930 році. Навчання проводилося болгарською мовою, також вивчалися російська, українська і німецька.

З гнівом зустріли жителі села Луначарське звістку про віроломний напад на нашу країну фашистської Німеччини. 22 червня 1941 року відбувся мітинг, на якому виступали жителі села та закликали захищати свою Батьківщину. У перші дні війни багато луначарців пішли добровольцями на фронт.

Трудівники, які залишилися в селі, встигли вчасно здати хліб на державні пункти. У глибокий тил колгоспники евакуювали техніку, худобу, громадську власність. У перших числах жовтня 1941 року село окупували фашистські загарбники. Захвативши село, фашисти обшукали всі будинки, сараї, погріби - шукали поранених радянських солдатів. На каторжні роботи до Німеччини було вивезено близько 40 молодих луначарців. Гітлерівці встановили комендантську годину. Але жителі села не вклонилися перед загарбниками. Вони саботували їх розпорядження, ухилялися від участі у сільськогосподарських роботах. 1 травня 1943 року в протитанковому рові (на той час за селом) була розстріляна ціла група підпільників, серед яких були дві дівчини. Село Луначарське гітлерівці використовували як місце для підготовки військ країн-сателітів (Румунії, Угорщини, Словакії) для участі у воєнних діях на фронті. 

Під час свого відступу окупанти спалили всі бригадні токи та більше 30 житлових будинків, будівлю правління колгоспу, підірвали вітряний та газомоторний млини, залізничний міст, кам’яний міст через річку. Шкода, якої було завдано селу фашистськими загарбниками, обчислюється не одним десятком мільйонів карбованців. 17 вересня 1943 року Луначарське звільнила дивізія полковника Блажичева. На фронтах Великої Вітчизняної війни воювали 63 місцевих жителі, 25 з них загинули, 37 - нагороджені орденами та медалями Радянського Союзу.

Відродження села

Після звільнення села луначарці приступили до відновлення зруйнованого війною господарства. Звісно, що головний тягар відновлення ліг на плечі жінок та підлітків. Незважаючи на відсутність техніки, худоби та сільгоспін вентаря жителі Луначарського до посівної 1944 року непогано підготувалися. Трактори збирали з деталей розбитих або зламаних машин. На оранці та сівбі приходилося використовувати коней та корів. У 1946 році держава дала колгоспу кредит. У Румунію направлено Ф.Дечева, В.Д.Урлова, В.Ф. Нотовського для закупівлі коней. У 1948 році було вирощено непоганий урожай зернових. У 1953 році в колгосп «Зоря комунізму» почали постачати нову техніку трактори ДТ-54, С-80, КД-35 і старі «Наті», ЧТЗ, ХТЗ, комбайни «Сталінеці,» і «Комунар». У передвоєнний період, а також у перші повоєнні роки дуже велика площа засівалася бавовною, яку в подальшому витіснила кукурудза.

Після війни першим головою колгоспу був Олександр Миколайович Русєв, який мав досвід організаторської та виробничої роботи. Йому доводилося своїм прикладом мобілізувати працівників на виконання поставлених завдань. У тому, що в зруйнованому ворогом селі Луначарському колгоспне господарстві і успішно відновлювалося, без сумніву, його заслуга.

У 60-ті роки колгосп «Зоря комунізму» взяв курс на розвиток тваринництва, а також на вирощування зернових та кормових культур. Поряд із цим продовжено розвиток і інших галузей тваринництва: вівцеферма (3500 голів), молочнотоварна ферма (ВРХ 1200-1300 голів. Дійне стадо 470-500 голів), свинотоварна по виробництву поросят, свиновідгодовник на 6000 голів, пташник на 4500 голів. 

З 1961 року по 1973 рік правління колгоспу очолив щирий патріот і справжній організатор. Особлива увага приділялася благоустрою рідного села. Було проведено водовід. Підключення села у 1958 році до державної електромережі дозволило не тільки електрифікувати вулиці села Луначарського, але й дало змогу механізувати трудомісткі процеси по догляду за тваринами. Також збудовано школу на 300 місць, дитячий комбінат на 110 місць, ФАП, Будинок побуту. Головна вулиця села - з твердим покриттям.

У 1990 році колгосп «Зоря комунізму» було перейменовано у КСП «Зоря», а згодом у приватну агрофірму. Тепер земля і майно розпайовані. На території сільради функціонує приватна агрофірма «Нива плюс», а також такі підприємства, як ДЕД, Бердянський лісгосп, держплемоб’єднання, автозаправна станція фірми «Алекс і К». Як розповів на своїх сторінках журнал «Сучасна АЗС» (№ 1 за 2008 рік), переможцем у номінації «Краща автозаправка на Україні» визнано багатопаливний автозаправний комплекс, Алекс і К» в селі Луначарське (Бердянський район, Запорізька область). Як з’ясувалося, в Україні жодна компанія не мала досвіду зведення БАЗК. Луначарський БАЗК перший у нашій країні не тільки відпускає різні види палива, а й на комплексі - різноманітний асортимент супутніх послуг. 

Зараз у селі працює ряд торговельних підприємств, магазинів, хлібопекарня. Функціонують дитяча музична школа, Будинок культури, бібліотека, дитсадок. Депутатський корпус - 17 чоловік. Голова сільради Ксенія Володимирівна Божкова.

Видатні громадяни села

  • Ісай Гаврилович Урлов – перший голова колгоспу «Зоря комунізму» (загинув під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.).
  • Костянтин Іванович Чулаков - наступний голова колгоспу «Зоря комунізму». Під час головування К.І.Чулакова була заснована .школа, розпочато будівництво дитячого садка, Будинку культури, які досі існують і успішно працюють до теперішнього часу.
  • Ганна Прокопівна Дойнова - Герой Соціалістичної Праці, була передовою ізолювальницею на заводі «Азовкабель».
  • Кавалери орденів Леніна та Трудового Червоного Прапора знатна свинарка.
  • Євдокія Семенівна Кісса, знатний тваринник Поліна Миколаївна Ілієва, механізатор-комбайнер Костянтин Іванович Войков.

rada.org.ua - портал місцевого самоврядування

Логін: *

Пароль: *